Тепер у Костянтинівці майже не звертаєш уваги на звуки вибухів — надто часто над містом скидають авіабомби. Ще зовсім недавно тут було відносно спокійно, але зараз російські КАБи сипляться з такою регулярністю, що рятувальники іноді просто не встигають ліквідовувати всі пожежі. Усі попередні локації стабілізаційних пунктів Першого окремого медичного батальйону були знищені — то бомбами, то касетними снарядами. Там, де медики працюють зараз, обстановка поки більш-менш терпима.
Очікування — найгірша частина. Бо коли не везуть поранених, не зрозуміло: чи їх справді немає, чи просто неможливо провести евакуацію через постійну присутність ворожих дронів над фронтом. Буває, що бійців доставляють через день, через тиждень, а інколи — й через місяць після поранення.
На стабпункті тихо. Чути лише, як працює обігрівач, шелестить сторінками книжка, гуде старенький кінопроєктор на кухні. В одній із кімнат хтось спить і хропе. В іншій — хтось вивчає англійську вголос.
Андрій, Дмитро, Карина та Артем зібралися за настільною грою. Для атмосфери в колонці лунає загадкова музика. Андрій — керує стабпунктом, Дмитро — анестезист, Карина — реєстраторка, Артем — лікар-анестезіолог. Поки немає нових викликів, вони занурюються у світ “Жаху Аркгема”, намагаючись виграти партію.
— Монстри вже пройшли свою фазу? — цікавиться Андрій.
— Та наче так. Ми їх усіх вже прибрали, — відповідає Карина з усмішкою.
Перший окремий медичний батальйон: там, де життя рятують під звуки вибухів
Перший окремий медичний батальйон — це новий пілотний проєкт ЗСУ, створений на базі медслужби Інтернаціонального легіону. До цього часу в Україні не було регулярних окремих медбатів — лише добровольчі. Ініціатор і командир одного з таких стабілізаційних пунктів у Костянтинівці — Андрій “Медгоблін” Семʼянків, лікар-анестезіолог, блогер та популяризатор доказової медицини, який третій рік служить у Збройних Силах.
Стабпункт, яким керує Андрій, неодноразово міняв локацію через ворожі обстріли. Попри це, команда медиків продовжує працювати: надає першу допомогу пораненим, стабілізує їхній стан і передає далі — до польових госпіталів. У перервах між евакуаціями тут панує напруга очікування, яку заповнюють побутові звуки — обігрівач, книги, іноді настільні ігри. Але все це — лише тиша перед бурею.
Причина створення батальйону — недосконалість чинної системи. Медичні підрозділи в армії часто роз’єднані: одна частина підпорядковується Командуванню медичних сил, інша — командирам бригад. Через це виникає хаос: дублюються стабпункти, бракує координації, а поранені можуть годинами чекати на евакуацію, бо не зрозуміло, хто за це відповідальний.
Перший медбат має стати відповіддю на цей безлад. Єдина структура здатна взяти на себе координацію між бригадами, налагодити медевак, створити повноцінні стабілізаційні пункти та передові хірургічні групи. Це — шанс побудувати чітку вертикаль надання допомоги, де всі ланки працюють як один організм.
Попри складні умови, нестачу ресурсів і постійні загрози, команда Медгобліна не здається. Вони — ті, хто тримають фронт медицини. І поки не реформовано систему повністю, саме такі батальйони стають рятівним містком між життям і смертю.
